Вільшанське водосховище — руслова водойма на річці Теребля, розташована в Тереблянській долині, у межах Хустського району Закарпатської області. Гребля стоїть неподалік від північної околиці села Вільшани.

Розташування та основні характеристики

Водосховище простягається більш ніж на 9–10 кілометрів долиною річки, площа водного дзеркала становить 80 гектарів, глибина сягає 8 метрів. Тут може утримуватися до 24 млн м³ води, яку стримує гребля висотою 46 метрів і шириною 153 метри. Саму річку Тереблю, що живить водосховище, підтримують і води легендарного озера Синевир.

Завдяки смарагдовому кольору водного плеса на фоні лісистих гір водойму нерідко називають рукотворним морем Карпат.

Історія створення

Ідея використати потужний енергетичний потенціал гірських річок Теребля і Ріка виникла ще майже сто років тому. У 1923 році празький інженер Кріжка запропонував проєкт, що використовував різницю висот між двома річками — Теребля тече на 210 метрів вище за Ріку, хоч відстань між ними становить лише 4 км. За його задумом, на Теребльому планувалося звести високу греблю, що утримувала би до 45 млн м³ води, а спеціальна труба діаметром 2 метри безперервно подавала би воду на турбіни ГЕС на річці Ріка.

Втілити проєкт вдалося лише за радянської влади. Водосховище створили в 1955 році, а вже в червні 1956 року Теребле-Ріцька гідроелектростанція дала перший струм. Це унікальний об'єкт: водосховище розташоване у Вільшанах, а сама ГЕС працює за горою, у селі Нижній Бистрий, об'єднуючи в одній енергосистемі дві річки, що течуть майже паралельно на різній висоті. Воду між басейнами перекидає спеціальний тунель довжиною 3,7 км, прокладений крізь гірський хребет. Теребле-Ріцька ГЕС досі залишається єдиною в Європі станцією, що використовує можливості одразу двох річок одночасно.

Будівництво коштувало двом місцевим селам — Вільшанам та хуторам Крисове і Бовцар — примусового переселення в інші райони Закарпаття. Хоча, як зазначають історики, цим людям пощастило більше за інших "переселенців" тієї епохи: на відміну від багатьох інших, кого тоталітарний режим відправляв за межі області чи навіть до Сибіру, місцеві мешканці залишилися у рідному краю.

Цікавий факт: після запуску ГЕС на повну потужність радянські спеціалісти планували побудувати тут і атомну електростанцію, використовуючи воду водосховища для охолодження реакторів. На щастя для річок Закарпаття, цим планам не судилося реалізуватися — увагу атомної енергетики переключили на інші регіони країни.

Яка риба тут водиться

Водойма має виразний гірський характер, тому й видовий склад риби тут специфічний.

Головень (клен) — головний об'єкт лову для спінінгістів. Трапляються екземпляри від 200 грамів до 1 кг.

Окунь — розплодився у великій кількості в тихіших ділянках водосховища, добре реагує на мікроджиг.

Мирна риба — карась, короп, марена, подуст, плітка та верховодка. Тримаються переважно ділянок з уповільненою течією та мулистим дном.

Форель струмкова та харіус — зрідка заходять із верхів'їв Тереблі. Важливо: вилов форелі та харіуса суворо обмежений або заборонений екологічним законодавством, а за браконьєрство передбачені серйозні штрафи.

Окремо варто розвіяти поширений міф: інформація в деяких старих путівниках про наявність тут омуля чи стерляді — помилкова, цих видів у водоймах Карпат немає.

Найкращі місця для лову

Верхів'я водосховища (ближче до села Мерешор). Тут Теребля впадає у водойму — місце багате на головня та марену, які люблять помірну течію і принесену водою їжу.

Затоки та зони впадання дрібних гірських потічків. У таких місцях скупчується багато комах, що приваблює мирну рибу та окуня.

Глибокі ділянки вздовж скелястих берегів. Підходять для лову великого головня на воблери-кренки.

Зона біля греблі (село Вільшани). Тут найбільша глибина — до 8 метрів. Водночас варто пам'ятати: дамба є режимним енергетичним об'єктом, і ловити безпосередньо біля гідроспоруд заборонено охороною ГЕС.

Снасті та особливості рибалки

Для хижака найкраще працює ультралайт — спінінгісти використовують невеликі воблери класу "кренк" (на кшталт Jackall Chubby чи Tsuribito Baby Crank) та обертові блешні (вертушки № 00–2).

Для лову мирної риби підходять фідер чи поплавкові вудки, хоча через замуленість дна у багатьох місцях класичні важкі годівниці можуть просто тонути в багнюці. З наживок добре працюють хробак, опариш та консервована кукурудза.

Окремо варто враховувати залежність кльову від погоди: рибалка тут вкрай нестабільна. Після сильних злив у горах вода миттєво стає каламутною, кольору кави з молоком, і кльов повністю припиняється на кілька днів.

Екологічна ситуація

На водоймі є кілька серйозних екологічних проблем, про які варто знати заздалегідь.

Під час паводків Теребля несе до греблі сміття від мешканців населених пунктів вище за течією — переважно пластикові пляшки через брак культури утилізації відходів у Міжгірській та Синевирській громадах. Поблизу греблі періодично утворюються справжні "пластикові острови". Активісти регулярно проводять екопікніки й вивозять тонни сміття, але проблема відновлюється з кожною великою водою.

Водосховище також активно замулюється — вже майже на третину воно вкрите річковим намулом, що зменшує корисну глибину водойми та змінює умови проживання риби. Гідрохімічний аналіз показав, що мул надто кислий, щоб використовувати його як добриво для сільського господарства, тож енергетики лише періодично частково розчищають дно.

Ще один важливий нюанс для рибалок — періодичне критичне обміління. Під час планових технічних і ремонтних робіт на гідроспорудах ГЕС рівень води штучно опускають через донний водовипуск греблі. У такі періоди водойма може втрачати значну частину запасів води, оголюючи потріскане глиняне дно — перед поїздкою варто уточнювати поточний стан водойми.

Найкращий час для відвідування

Найвиграшніший період для поїздки сюди — час рясних дощів, паводків і танення снігу. Тоді води стає настільки багато, що вона не встигає стікати трубою на ГЕС і починає переливатися через греблю, перетворюючи її на справжній водоспад.

Окрема туристична приваба — початок квітня, коли береги водосховища масово вкриваються дикими крокусами. Поля стають фіолетовим килимом, що створює неймовірний контраст із смарагдовим плесом води та лісистими горами навколо.

Туристичні маршрути

Водосховище входить до багатьох туристичних маршрутів Карпат. Маршрут "Вільшанське водосховище" починається в Колочаві й проходить через саму водойму та дамбу. Маршрут "Вільшанське водосховище — Полонина Красна" стартує в селі Противень і веде через водосховище, село Мерешор, полонину Красну та село Усть-Чорна. Найпростіший варіант — вийти з Колочави вниз за течією Тереблі й рухатися приблизно годину, щоб дійти до водосховища.

Що ще подивитися поблизу

Музей архітектури і побуту "Старе село" у Колочаві — перший музей Закарпаття, присвячений архітектурі та побуту жителів Верховини, з 300-річною історією краю.

Карстовий міст біля села Мала Уголька Тячівського району — велетенська арка у вапняковій скелі Чур, що утворилася тисячі років тому, коли Карпати ще були морським дном.

Центр реабілітації бурого ведмедя в селі Синевир — спеціалізований заклад для ведмедів, що постраждали внаслідок поганого поводження чи погодних умов.

Палац-фортеця графів Телекі в селі Довге — пам'ятка національного значення XVIII століття в стилі бароко.

Як дістатися

Громадським транспортом. Спочатку потрібно добратися до міст Хуст або Тячів — поїздом зі Львова чи Ужгорода, або автобусом з Києва, Одеси, Львова, Стрия, Івано-Франківська, Коломиї, Ужгорода, Рахова, Мукачева, Чернівців, Тернополя чи навіть із Праги. Звідти місцевими рейсовими автобусами можна доїхати безпосередньо до Вільшан.

Автомобілем. З Івано-Франківська рухайтеся в сторону Калуша по трасі Н10. У місті Долина з'їдьте на дорогу Р21 і прямуйте через Вигоду та Мислівку до Міжгір'я, далі — на трасу Т0720 через Синевир і Негровець до Вільшан. Дорога займе близько 3,5 годин.

Альтернативний варіант — їхати в напрямку Міжгір'я чи Хуста, а зі сторони Міжгір'я повернути на дорогу до Колочави й рухатися вздовж водосховища аж до Вільшан, де розташована сама гребля. Варто враховувати: дорога в цьому гірському регіоні місцями має складне покриття.

Громадським транспортом до самої водойми. Поїздами до станцій Воловець або Хуст, далі — приміськими чи міжміськими автобусами в напрямку Колочави або безпосередньо через село Вільшани.

Вільшанське водосховище — водойма, де риболовля нерозривно пов'язана з мандрівкою: тут варто їхати не лише за головнем чи окунем, а й за самим відчуттям гірського краю — смарагдовою водою на фоні Карпат, рукотворною інженерною дивовижею у вигляді Теребле-Ріцької ГЕС та сусідніми туристичними локаціями. Водночас варто розуміти й реалії: водойма залежить від погоди й технічних робіт на греблі, страждає від замулення та сезонного сміття з верхів'їв річки. Найкраще їхати сюди в період повноводдя чи на початку квітня, коли крокуси перетворюють береги на фіолетову казку — і поєднувати риболовлю з повноцінною мандрівкою по навколишніх локаціях Закарпаття.