Тарнорудське водосховище розташоване на межі Тернопільської та Хмельницької областей, у верхній течії річки Збруч (лівої притоки Дністра). Водойма унікальна вже самим розташуванням: безпосередньо посередині її водного дзеркала проходить адміністративна межа між Тернопільською (Підволочиський напрямок) та Хмельницькою (Волочиський напрямок) областями, розмежовуючи два колишніх історичних містечка-близнюки — Тарноруду Хмельницької та Тарноруду Тернопільської областей.

Це найбільше за площею плесо на всій довжині річки Збруч.

Глибока історія: від XVI століття до прикордонної застави

Історія цього місця сягає далекого 1594 року — за свідченням дослідника Сицинського, саме тоді в Тарноруді спорудили велику греблю. Шляхтич Адам Геронім Сенявський першим перегородив тут русло Збруча для господарських потреб, фактично започаткувавши історію водойми (за іншими даними, перші великі стави з'явилися ще раніше, у 1550-х роках).

У Йосифінській метриці за 1788 рік є згадка про став: тоді через нього проходив державний кордон, а сама водойма належала державі.

Це не випадковість — протягом майже 300 років водойма слугувала жорстким державним кордоном: спочатку між Австрійською (згодом Австро-Угорською) та Російською імперіями, а в міжвоєнний період XX століття — між Польщею та Радянським Союзом.

Тарнорудська ГЕС і сучасний вигляд водойми

Сучасного вигляду водосховище набуло у 1956 році, коли на місці старого ставу збудували Тарнорудську гідроелектростанцію — її плесо тягнулося до самого села Мислова. На березі водойми, окрім самої Тарноруди, розташувалися села Рожиськ, Оріховець, Канівка, Поляни та Мислова. На основі ГЕС створили локальну електромережу, що згодом увійшла до загальної енергосистеми. Будівля ГЕС, хоча вже й недіюча, збереглася до наших днів.

Після ліквідації гідроелектростанції водойму поділили на три окремі стави: Тарнорудський (Другий став, площею 200 гектарів), Канівський (50 гектарів) та Полянський (Третій став, 150 гектарів). Разом із суміжними виростними та маточними ставками весь комплекс утворює суцільний водний каскад загальною протяжністю близько 11 км, а загальна площа дзеркала всього комплексу перевищує 1000 гектарів.

Цікавий географічний курйоз: після поділу на три стави Тарнорудський став (площею 200 га) набув форми, що нагадує стопу, а наприкінці нього є острів, який деякі місцеві жителі жартома порівнюють із цвяхом при розп'яттю. А через постійні перебудови гребель і зміни русла Збруча в радянські часи річка в районі сіл утворила настільки складний лабіринт, що краєзнавці жартують про "шість історичних берегів" Тарноруди.

Рибне господарство: від 200 тонн на рік до сучасності

У радянський період рибне господарство Тарноруди було досить потужним — лише з Тарнорудського ставу щороку виловлювали до 200 тонн риби.

У сучасний період на ставу досі вирощують рибу, а часом і культивують екзотичні для українських водойм види — товстолоба, амура та сома. Найбільші зафіксовані улови: короп вагою 25 кг та сом вагою 42 кг. За відгуками, риба зі ставів не має неприємного запаху і славиться високими смаковими якостями — стави щороку спускають і просушують.

Умови риболовлі та статус водойми

Водосховище є водним об'єктом загального користування. Риболовля на самому русловому водосховищі безкоштовна — рибалки підтверджують, що тут ніхто не підходить і не вимагає грошей за вудки. Водночас на окремих прилеглих ставках каскаду, які здаються в оренду для промислового розведення риби, лов може бути платним за тарифами поточних орендарів.

Важливо розуміти: основне водосховище є відкритим русловим об'єктом, тож масштабного штучного зариблення тут немає — вся риба живе в природних умовах, а оновлення популяції відбувається природним шляхом через притоки Збруча. Цікавий бонус для рибалок — на сусідніх технічних (маточних) ставках каскаду орендарі періодично вирощують дзеркального коропа й товстолоба, і під час паводків чи сильних дощів частина цієї риби іноді "втікає" у велике водосховище.

Яка риба тут водиться

Головний "господар" водойми — срібний карась, якого тут дуже багато. У великій кількості водиться також плітка, краснопірка та дрібна густера.

З хижої риби тут є природна популяція окуня (трапляються й непогані екземпляри) та щуки, яка здебільшого тримається вздовж заростей очерету.

Природний пляж — несподіваний бонус

В окремих місцях вода вимила болотистий шар, оголивши древні поклади піску з мушлями колишнього Сарматського моря. Завдяки цьому на деяких ділянках водосховища сформувалися чудові дикі піщані пляжі з мілководдям — зручні навіть для відпочинку з дітьми.

Відгуки рибалок: дві сторони Тарноруди

Громада рибалок доволі чітко ділиться на два табори щодо цієї водойми.

За що хвалять. Стабільне й дуже активне клювання карася — за вдалого підходу він іде "як з кулемета", хоч розмір переважно стандартний, "з долоню" (150–300 грамів). Мальовнича дика природа: відсутність баз відпочинку та гучної музики робить локацію ідеальною для спокійної риболовлі з ночівлею в наметах. Та сама відсутність будь-яких поборів на основному водосховищі.

На що скаржаться. Головна проблема Тарноруди — браконьєрство: через величезні розміри водойми та нерегулярний контроль рибоохорони місцеві жителі нерідко використовують сітки, що суттєво вибиває велику рибу, особливо коропа та щуку. Інша поширена скарга — сильне заростання лататтям і нитчастими водоростями в липні-серпні, через що лов на фідер ускладнюється і доводиться шукати "вікна" чистої води. Додає складнощів і мілководність прибережних зон: при сильному вітрі піднімається хвиля, що каламутить воду, і клювання мирної риби може повністю припинитися.

Цікавий локальний факт: на ставу, за словами місцевих, не фіксувалося випадків потоплення — можливо, це просто статистична особливість водойми, а можливо, місцева легенда, що передається з певною часткою містики.

Практичні поради для лову

Снасті. Найкращий вибір для літа — махова або матчева поплавкова вудка для лову в прибережній зоні чи з човна у "вікнах" трави. Якщо плануєте фідер, обирайте легкі флетки (годівниці флет-фідер), які не тонуть у мулистому дні.

Наживка. Абсолютний фаворит тут — мастирка (горохова) та звичайний черв'як чи опариш. Навесні карась краще реагує на тваринні насадки, влітку — на кукурудзу та розпарену перловку.

На щуку найкраще працюють легкі блешні-коливалки або силіконові віброхвости на легких джиг-головках, які проводять прямо над травою.

Як дістатися

До водойми найпростіше добиратися на автомобілі. Оскільки вона розташована на межі областей, підʼїхати можна з двох основних напрямків.

З боку Хмельницького (через Волочиськ). Рухайтеся трасою М30/Е50 у напрямку Тернополя до Волочиська. У Волочиську поверніть на південь у бік сіл Поляни та Канівка — дорога приведе прямо до Тарноруди Хмельницької області, на березі водосховища.

З боку Тернополя (через Підволочиськ). Виїжджайте трасою М30/Е50 на схід у напрямку Хмельницького до смт Підволочиськ. Звідти рухайтеся на південний схід через села Староміщина, Дорофіївка та Коршилівка до села Рожиськ. Одразу за Рожиськом починається Тарноруда Тернопільської області та західний берег водосховища.

З Києва. Орієнтовна відстань — близько 420–430 км, шлях проходить через Житомир, Чуднів, Любар, Старокостянтинів та Хмельницький. Час у дорозі — близько 6 годин.

Стан доріг. До Волочиська чи Підволочиська веде якісна трасова дорога (М30). Другорядні дороги після з'їзду з трасі мають старий асфальт з місцями серйозними вибоїнами — варто їхати обережно, особливо на низьких автомобілях. Безпосередньо біля водосховища дороги переважно ґрунтові: у суху погоду тут проїде будь-який легковик, але після затяжних дощів місцевий чорнозем і мул сильно розмивається, тож без повного приводу (4х4) дістатися до перспективних рибальських місць може бути складно.

Громадським транспортом. Залізницею можна доїхати до станцій Волочиськ або Підволочиськ (тут зупиняється багато поїздів та електричок). Звідти кілька разів на день курсують приміські автобуси (маршрутки) безпосередньо до сіл Тарноруда — актуальний розклад краще уточнювати на місці, на автостанції.

Тарнорудське водосховище — водойма з насиченою столітньою історією, яка пам'ятає кордони трьох держав і досі зберігає сліди цієї драматичної минувшини у вигляді "шести берегів" та залишків недіючої ГЕС. Для рибалок це справжнє "карасеве ельдорадо" з активним клюванням, дикою мальовничою природою і повною відсутністю поборів на основній водоймі — хоча доведеться зважати на браконьєрство сітками, літнє заростання водоростями та мінливу погоду на мілководді. Дика природа й безкоштовний доступ компенсують ці незручності для тих, хто цінує спокійну риболовлю без зайвої цивілізації навколо.